Земля наша, тільки живуть там гн*dи рашиські!!!Я не знаю, чи є сенс воюваmu за Донецьк. Адже місцеві людu нас nроrаняюmь rеmь

Невеличке селище у Донецькій області. До кордону – майже рукою подати. Ми тут перебуваємо вже місяць точно. Є їжа, волонтери присилають продукти, одяг теплий на осінь, навіть одного разу малюнки діток з центру ВПО надіслали. Типу знак підтримки та мотивації.

Однак, я не боюся ні обстрілів, ні тривоги. Я боюся місцевих людей в цьому селі. 

Коли ми сюди прийшли, нас не вітали ні аплодисментами, ні словами подяки. Натомість наш загін чув тільки лайку та звинувачення у стилі “Бомбили Донбас 8 років”. Так, виявляється, ватні зазомбовані люди ще існують. Мене про це попереджав керівник, але я чомусь не вірив. Ну коли у твій будинок летить ракета з території росії, ти хіба будеш проклинати нашу армію, яка тебе прийшла рятувати? 

– Я вас не звала! Зачєм сюда прішлі?! – дорікає старша жіночка, років десь 50. 

– Так війна, прийшли вас захищати..

– Я вас нє ждала! Ухадітє!

– А кого ж ви чекали? 

Смішно правда? Ну вам, мабуть, так. Ви сидите у безпечному місці, у вас далі вирує життя. А ми тут вислуховуємо такі докори зомбі-путіністів. 

Але я не жаліюся та не дорікаю, просто хочу показати зворотну сторону медалі життя на фронті. 

Чи здають наші позиції? Думаю, що так. 

Хоча я вже вдома тиждень, але досі переживаю за своїх побратимів, які там залишилися. Інколи телефоную, але самі розумієте, який там зв’язок. 

– Ти са Львова прієхал здесь нас убівать? Правалівай! Нам па тєлєвізару гаварілі, что в Києвє уже єсть наказ такіх, как ми, на Сібірь атправлять! Всьо ето Зілєнской прідумал! – чую, як мені в спину кричить дідусь на велосипеді. 

Знаєте, були моменти, коли я просто хотів все кинути та поїхати геть. Який сенс мені воювати за людей, котрі підтримують війну? Вони сліпі. А ще дурні. Не розуміють, хто насправді розв’язав цю війну. 

У Бучі проживала моя знайома з університету. Її тата й дідуся розстріляли, бо вони хотіли виїхати за продуктами. На щастя, маму та молодшу сестричку не чіпали. Зараз вона у безпечному місці з рідними. Але каже, що вночі прокидається від будь-якого шурхотіння.

І коли мені говорять, що Буча, Ірпінь – це постанова, то хочу взяти цих дурнів за шию, привезти до могил та зруйнованих будинків. Нехай вони на власні очі переконаються, хто винен у смерті багатьох людей. 

Я не знаю, чому воюю за таких “людей”. Я навіть не бачу сенсу їх захищати.

Так, нехай це для когось прозвучить жорстоко та можете писати гнівні коментарі. Але чому я повинен захищати людину, яка підтримує ворога? Це смішно та не логічно. 

Молоді люди ризикують життям, а вони… Слів нема в українській мові, щоб описати всю цю ситуацію! 

Що б Ви зробили з такими людьми? 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *